Штефан О. О. Малозначні справи: порівняльно-правовий аналіз законодавства Україні та ЄС // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Серія: "Юридичні науки". - 2019. - 6. https://doi.org/10.25313/2520-2308-2019-6-5218
Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право
УДК 342.959
Штефан Олена Олександрівна
доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник
відділу юрисдикційних форм правового захисту суб‘єктів
приватного права, судоустрою та судочинства
НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака
Національна академія правових наук України
Штефан Елена Александровна
доктор юридических наук, доцент, старший научный сотрудник
отдела юрисдикционных форм правовой защиты субъектов
частного права, судоустройства и судопроизводства
НИИ частного права и предпринимательства
имени академика Ф. Г. Бурчака
Национальная академия правовых наук Украины
Shtefan Olena
Doctor of Law, Associate Professor, Senior Researcher of Department of
Jurisdiction Forms of Legal Protection and Private Law, Juricial System and Judicial
Research Institute of Private Law and Entrepreneurship named after F. G. Burchak
National Academy of Legal Sciences of Ukraine
МАЛОЗНАЧНІ СПРАВИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНІ ТА ЄС
НЕЗНАЧИТЕЛЬНЫЕ ДЕЛА: СРАВНИТЕЛЬНО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА УКРАИНЫ И ЕС
INSIGNIFICANT CASES: COMPARATIVE LEGAL ANALYSIS OF LEGISLATION OF UKRAINE AND THE EU
Анотація. У статті в результаті аналізу ЦПК України та Регламент Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу № 861/2007 від 11 липня 2007 р. проведено порівняння процесуального інституту малозначимих справ, що діє в Україні та процедури розгляду дрібних позовів – The European Small Claims Procedure, що існує в країнах ЄС.
Безпосередньо були встановлені критерії віднесення тієї чи іншої справи до малозначної за законодавством України та ЄС, а також було проведене їх порівняння, яке дозволило зробити висновок, що національне законодавство на відміну від законодавства ЄС не містить чітких критеріїв, також суттєво відрізняється й перелік справ, що не можуть бути розглянуті як малозначні.
Аналіз судової практики дозволив виявити проблему розгляду спорів, що виникають з трудових правовідносин як малозначних справ. Досліджуючи положення цивільного процесуального та трудового законодавства, а також підходів правової доктрини дозволили зробити висновок, що не всі трудові спори мають матеріальну складову, а відтак – не всі вони можуть відповідати критеріям віднесення справ до малозначних у розумінні ч. 6 ст. 19 ЦПК України (за ціною позову). Зазначене ще раз підтверджує самостійний характер справ, що виникають із трудових відносин. Таким чином спори, що виникають із трудових відносин підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, а не в порядку розгляду малозначних справ.
Проведений у даній науковій статті порівняльно-правовий аналіз правового регулювання порядку розгляду малозначних справ за законодавством ЄС та України дозволяє зробити декілька висновків:
Ключеві слова: правосуддя, цивільне судочинство, спрощене судочинство, ціна позову,європейські стандарти судочинства, малозначні справи.
Аннотация. В статье анализируются положения ГПК Украины и Регламента Европейского Парламента и Совета Европейского Союза № 861/2007 от 11 июля 2007, проведено сравнение процессуального института малозначимых дел, существующего в Украине и процедуры рассмотрения мелких исков - The European Small Claims Procedure, что действует в странах ЕС. Раскрытию темы способствовало и исследования судебной практики по этому вопросу.
Непосредственно были установлены критерии отнесения того или иного дела к малозначительной в соответствии с законодательством Украины и ЕС, а также было проведено их сравнение, которое позволило сделать вывод, что национальное законодательство в отличие от законодательства ЕС не содержит четких критериев, также существенно отличается и перечень дел, которые не могут быть рассмотрены как незначительные.
Анализ судебной практики позволил выявить проблему рассмотрения споров, возникающих из трудовых правоотношений как малозначительных дел. Изучение положений гражданского процессуального и трудового законодательства, а также подходов правовой доктрины позволили сделать вывод, что не все трудовые споры имеют материальную составляющую, а следовательно - не все они могут отвечать критериям отнесения дел к малозначительным в смысле ч. 6 ст. 19 ГПК Украины (по цене иска). Указанное еще раз подтверждает самостоятельный характер дел, возникающих из трудовых правоотношений. Таким образом споры, возникающие из трудовых правоотношений подлежат рассмотрению в порядке упрощенного производства, а не в порядке рассмотрения малозначительных дел.
Проведенный, в данной научной статьи, сравнительно-правовой анализ правового регулирования процедуры рассмотрения малозначительных дел по законодательству ЕС и Украины позволили сделать несколько выводов:
Ключевые слова: правосудие, гражданское судопроизводство, упрощенное судопроизводство, цена иска, европейские стандарты судопроизводства, малозначимые дела.
Summary. In the article, as a result of the analysis of the Civil Procedure Code of Ukraine and the Regulation (EC) No. 861/2007 of the European parliament and of the Council of July 11, 2007, a comparison was made between the procedural institute of insignificant cases in Ukraine and the procedure for examining small claims - the existing European Small Claims Procedure in EU countries. Disclosure of the topic has also contributed to the study of jurisprudence on this issue.
The criteria of classification of a case to a minor one under the legislation of Ukraine and the EU were directly established, and a comparison was made, which made it possible to conclude that, unlike the EU legislation, the national legislation does not contain clear criteria, the list of cases is also significantly different cannot be considered insignificant. The analysis of the case law revealed the problem of considering disputes arising from labor relations as minor matters. Investigating the provisions of civil procedural and labor law, as well as the approaches of legal doctrine allowed to conclude that not all labor disputes have a material component, and therefore - not all of them can meet the criteria of classification of cases as insignificant in the sense of Part 6 of Art. 19 of the Civil Procedure Code of Ukraine (at the cost of the claim). This again confirms the independent nature of cases arising from labor relations. Thus, disputes arising from labor relations are subject to consideration in the simplified procedure and not in the case of small cases. The comparative legal analysis of the legal regulation of the procedure of consideration of minor cases under the legislation of the EU and Ukraine, conducted in this scientific article, allows us to draw several conclusions: although the relevant legislation in the EU legislation borrowed from the EU legislation, the substance and substantive content of a minor case proceeding in Ukraine differs substantially from similar proceedings under the ESCP procedure; the legal constructions introduced in the legislation of Ukraine on minor cases are characterized by significant defects of the legislative technique, which creates the basis for the extension of the judge's discretion in the category of this case.
In order to harmonize the civil procedural legislation of Ukraine with international standards, to reduce legal risks when considering this category of cases under the rules of summary action proceedings, it is necessary to make appropriate changes, which were addressed.
Key words: justice, civil litigation, simplification proceedings, cost of action, European standards of justice, small claims.
Постановка проблеми. Реалізація конституційної гарантії на захист судом прав і свобод особи, закріпленої ст. 55 Конституції України, неможлива без створення в Україні умов для забезпечення кожному права на «справедливий суд» як однієї з основних конвенційних засад, встановлених п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію 1950 р. та практику Суду як джерело права, а ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Сьогодні процеси, які відбуваються у сфері удосконалення національного законодавства здійснюються у двох основних напрямках: по-перше, гармонізація внутрішнього законодавства України, подолання внутрішніх суперечностей, прогалин та дублювання, по-друге – продовження роботи з гармонізації та імплементації законодавства України, з міжнародним законодавством та законодавством ЄС, новий етап якої пов‘язаний із прийняттям 16 вересня 2014 р. Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2014 р. № 847-р затверджено план заходів з імплементації цієї Угоди, який наразі практично повністю реалізований.
Саме у межах цих заходів щодо імплементації Угоди 2 червня 2016 р. Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який суттєво змінив низку положень Конституції України та започаткував нову систему судів та принципів їх діяльності.
Постановка проблеми. Питання оптимізації цивільного судочинства, уніфікації судових процедур розглядалися в роботах таких дослідників, як С. С. Бичкова, В. І. Бобрик, К. Л. Брановицький, С. В. Васильєв, Ю. Ю. Грибанов, Н. А. Громошина, К. В. Гусаров, Захарова О.С.,В. В. Комаров, С. О. Короєд, Д. І. Кримський, Д. Д. Луспеник, Ю. В. Навроцька, П. І. Радченко, Н. О. Рассахатська, Н. Ю. Сакара, Т. В. Сахнова, Н. В. Сивак, О. В. Слєпченко, В. І. Тертишніков, О. І. Угриновська, І. В. Удальцова, А. О. Ференс-Сороцький, С. Я. Фурса, К. А. Царєгородцева, М. Й. Штефан, В. В. Ярков та ін. Водночас у спеціальній літературі недостатньо уваги приділяється питанням європейського цивільного процесу та розгляду малозначних справ у спрощеному провадженні.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Проведення порівняльно-правового аналізу положень ЦПК України та Регламенту Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу № 861/2007 від 11 липня 2007 р, а також дослідження доктринальних підходів щодо місця малозначних справ в цивільному судочинстві та критеріїв віднесення справ до зазначеної категорії справ.
Виклад основного матеріалу. Статтею 131-2 Конституції України, встановлена гарантія надання професійної правничої допомоги адвокатурою, та передбачено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Таким чином, вперше на законодавчому рівні термін «малозначні справи» отримав свою легалізацію в Основному Законі України.
Згодом із прийняттям та набранням чинності нової редакції Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) відбулася конкретизація положень щодо віднесення справ до малозначних та визначена процедура їх розгляду та оскарження рішень по даній категорії справ.
У спеціальній науковій літературі та публічних виступах практикуючих юристів дуже часто можна зустріти словосполучення «інститут малозначних справ». У зв’язку з цим виникає потреба з‘ясувати місце малозначних справ у структурі цивільного процесуального права.
Сучасна теорія права визначає правовий інститут як відокремлену частину правових норм, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини певного виду. Або як законодавчо відокремлений комплекс правових норм, що забезпечують однакове регулювання конкретного різновиду відносин.
В основі цивільного процесу знаходиться діяльність суду та заінтересованих осіб, обмежена процесуальними стадіями судочинства, які у свою чергу є критерієм об‘єднання процесуальних норм в процесуальні інститути.
У теорії права і процесу сьогодні визначені ознаки правового інституту як структурного елементу галузі або підгалузі права:
Коло суспільних відносин, які регулює інститут утворюють його предмет.
Якщо під вказаним кутом зору проаналізувати «інститут малозначних справ», то є підстави дійти висновку, що вживання вказаного словосполучення є некоректним, оскільки у процесуальному законі мова йде про особливу категорію справ, відносно яких встановлюється певна процедура їх розгляду. Інститутом цивільного процесуального права, виходячи із зазначених критеріїв, є спрощене позовне провадження за правилами якого розглядаються малозначні справи.
Категорія малозначних справ значно раніше, ніж в Україні, стала відома в країнах-членах ЄС.
Згідно із Регламентом Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу № 861/2007 від 11 липня 2007 р. (далі – Регламент № 861/2007) [1] цей різновид справ є загальновизнаним та є альтернативою стандартному судовому процесу розгляду справ у країнах Співтовариства, в яких з 1 січня 2009 р. діє процедура розгляду дрібних позовів – The European Small Claims Procedure) (далі – процедура ESCP).
Запровадженню процедури ESCP сприяли законотворчі ініціативи Великобританії, в той час коли вона головувала у ЄС, які безпосередньо були викликані об‘єктивними причинами – розвитком транскордонної торгівлі, включаючи електрону, підвищенням вимог та стандартів до товарів, підвищенням рівня захисту прав споживачів.
Процедурі ESCP передувало прийняття і уніфікація у національне законодавства країн-членів ЄС низки Директив ЄС, а саме:
Таким чином, метою запровадження процедури ESCP є забезпечення споживачів-громадян Співдружності швидким і зручним доступом до правосуддя. Єдиною країною Співдружності, яка наразі не долучилася є Данія [6].
В Україні після ведення у дію нової редакції ЦПК України (від 3 жовтня 2017 р.) при визначенні справ, що відносяться до юрисдикції загальних судів, запроваджено новий вид цивільного провадження – малозначні справи (ч. 2, 6 ст. 19 ЦПК України).
Метою введення такої процедури, як зазначають дослідники, було встановлення у ЦПК України, так званих, «процесуальних фільтрів», завдяки яким не кожна справа буде розглядатися за повною процедурою позовного та касаційного провадження [1, с. 7].
Таким чином, метою запровадження процедури розгляду малозначних справ в України на відміну від країн Співдружності є не підвищення ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а розвантаження суддів у здійсненні ними правосуддя.
Окрім мети, процедура розгляду малозначних справ, згідно із положеннями ЦПК України, відрізняється від процедури ESCP по критеріям можливості розгляду цивільної справи в порядку цієї процедури.
Так, процедура ESCP дозволяє розглядати в такому порядку будь-які цивільні або комерційні спори із дрібною сумою позовних вимог, проте встановлені й обмеження. Згідно із ст. 2 Регламенту № 861/2007 ця процедура не розповсюджується на позови про заробітну плату, митні платежі, адміністративні справи, позови про притягнення до відповідальності держави, позови про оспорювання актів державних органів (akta jure imperii).
Також цей спрощений порядок неможна використовувати при вирішенні наступних категорій спорів:
Водночас, процедура ESCP може бути використана виключно при вирішенні транскордонних спорів (цивільних або арбітражних). На думку І. Ізарової, застосування цієї процедури можливо коли одна із сторін спору має постійне місце проживання або місце знаходження (для юридичних осіб) в одній із країн-членів ЄС, суд якої уповноважений розглядати такі справи. Тобто, громадяни держав – не членів ЄС мають право брати участь у процедурі ESCP якщо:
На відміну від процедури ESCP у ч. 6 ст. 19 ЦПК України закріпені інші підходи для можливості розгляду цивільної справи як малозначної справи в порядку спрощеного позовного провадження. До таких справ віднесені:
Щодо першого критерію слід враховувати що, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 липня 2019 р. становить 1936 гривень. Таким чином, до малозначних справ за цим критерієм можна відносити справи з ціною позову 193600 грн., що значно відрізняється від законодавчої практики країн Співдружності.
Так, відповідно до ст. 2 Регламенту № 861/2007 спрощена судова процедура встановлюється для цивільних і господарських позовів, ціна яких не перевищує 2000 євро (не враховуючи відсотки за використання чужими грошовими коштами, судових витрат та інших видатків, пов‘язаних із розглядом справи). Виходячи з цієї норми різні європейські країни на рівні свого національного законодавства, по різному визначають, які позови належать до малозначних, поклавши в основу такого визначення також суму позовних вимог. Так, наприклад, в Іспанії дрібним позовом визнаються позовні вимоги до 900 євро, в Німеччині - до 600 євро, у Великобританії - до 5000 ф. ст. [8].
Другий критерій віднесення цивільних спорів до категорії малозначних справ, на думку національних дослідників, має свої вади, оскільки значення справи для заявника не залежить від ціни позову або складності розгляду і навряд чи варто ділити справи на значні та малозначні [4, c. 18]. Адже для кожної людини справи, що її стосуються – значні [5]. Наведені аргументи навряд чи можна заперечити, можна лише додати, що суд, оцінюючи справу з точки зору складності, може створити неоднозначну судову практику. Так, для одного судді, який тривалий час розглядає якусь певну категорію справ, подібна справа не буде складною, у той час як для іншого судді, наприклад, який вперше має вирішити таку справу, вона вже може виявитись складною. Вбачається, що наявність такої суб‘єктивної оціночної правової категорії як «справи незначної складності», за відсутності нормативно закріплених критеріїв їх визначення може призвести до невиправданого розширення судового розсуду. Також зазначений критерій не передбачений Регламентом № 861/2007. Враховуючи викладене доцільно із п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК виключити словосполучення «…незначної складності…».
Виходячи із положення п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, відповідно до якого у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи, слід враховувати й закріплені у ЦПК України критерії можливості розгляду цивільних справ в такому провадженні.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Виходячи із наведених нормативно визначених критеріїв наочним є те, що окрім ціни позову та способу захисту, всі інші належать до суб‘єктивних оціночних категорій, що є неприпустимим при нормативному закріпленні процедури здійснення судочинства у цивільних справах.
Також у п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК вказано, що справи, визнані судом малозначними, можуть розглядатися судом у спрощеному провадженні, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, наведена норма відсилає до гл. 10 розділу ІІІ ЦПК України.
Згідно із ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
Якщо порівняти наведений перелік спорів із переліком спорів, закріплених у ст. 2 Регламенту № 861/2007, наочним стає висновок, що вони досить сильно різняться.
Аналіз судової практики свідчить про неоднозначні підходи щодо віднесення спорів, що виникають із трудових правовідносин до малозначних справ або до справ, які розглядаються у спрощеному позовному проваджені.
Така неоднозначність судової практики обумовлена невірним підходом судів при віднесені справ до малозначних виходячи лише і ціни позову.
При цьому не враховується, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: 1) малозначні справи; і 2) справи, що виникають з трудових відносин, а згідно ч. 2 цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 1. ст. 274 ЦПК України).
Виходячи із змісту наведеної норми, в ній наводиться перелік категорій справ, що розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. В цьому переліку малозначні справи та справи, що виникають із трудових відносин визначені як окремі категорії справ.
Такий висновок підтверджується й змістом статті 131-2 Конституції України : «Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена».
Трудові спори (спори, що виникають із трудових правовідносин) – це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між сторонами соціально-трудових відносин щодо застосування законодавства про працю, встановлення нових чи зміни існуючих умов праці, що передані на розгляд уповноваженого юрисдикційного органу. В залежності від виду трудових правовідносин та змісту правової вимоги трудові спори поділяються на такі, що випливають з укладення трудового договору, трудові спори з питань оплати праці, порушення умов праці, відповідальності сторін трудового договору.
Таким чином, не всі трудові спори мають матеріальну складову, а відтак – не всі вони можуть відповідати критеріям віднесення справ до малозначних у розумінні ч. 6 ст. 19 ЦПК України (за ціною позову). Зазначене ще раз підтверджує самостійний характер справ, що виникають із трудових відносин.
Виходячи із викладеного спори, що виникають із трудових відносин підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, а не в порядку розгляду малозначних справ.
Закріплення у законодавстві України переважно суб’єктивного підходу до віднесення справ до малозначних не узгоджується із положеннями Регламенту № 861/2007. Неврахування Україною досвіду країн європейської Співдружності щодо вирішення подібних питань може призвести до наслідків, які бентежать національних фахівців. Так, ними вказується на спокусу позивача щодо штучного зменшення ціни позову, наприклад, зазначити вартість спільного майна меншою, а ніж вона є насправді, або поділити вимоги на кілька окремих позовів – спочатку стягнути суму боргу, окремо відсотки і окремо суму штрафних санкцій, з метою розгляду справи як малозначної. Також може бути й штучне збільшення позовних вимог для отримання права на касаційний розгляд справи, або навмисного затягування самого судового процесу, наприклад, подання зустрічного позову із значною сумою стягнень. Проблема розгляду справи як малозначної може виникнути й по немайновим позовам, у разі захисту честі і репутації. Значення одного й того самого суб‘єктивного немайнового права може бути різним для різних осіб – для однієї особи її репутація може нічого не важити, а для іншою – може бути принциповою справою [1]. Все це можна віднести до потенційних ризиків реалізації національними судами спрощеної процедури розгляду малозначних справ.
З метою зменшення зазначених ризиків доцільно було б запозичити законодавчі підходи тих країн, які вже тривалий час використовують у своїй судовій практиці процедуру розгляду малозначних справ. Так, наприклад, у Великобританії при наявності загального критерію визначення вищої межі для малозначних справ у сумі 5000 ф. ст., встановлено виключення – для справ щодо захисту честі та гідності позовними вимогами до 1000 ф. ст. [9].
У Преамбулі Регламенту № 861/2007 вказується на необхідність дотримання судами під час здійснення процедури ESCP права на справедливий і неупереджений розгляд, а також принципу змагальності сторін.
Регламент № 861/2007, яким врегульовується процедура ESCP, закріпив чотири типові форми, які застосовуються при подачі позову і відзиву на нього: форма А (подача позову), форма В (уточнення судом необхідних обставин), форма С (відзив відповідача) і форма D (типова форма рішення).
Процедура ESCP починається з подання позовної заяви до компетентного суду. Позовна заява з доданими документами (форма А, додаток I Регламенту № 861/2007) може бути подана безпосередньо до суду, відправлена поштою чи іншим способом зв’язку (факс, електронна пошта), прийнятним для правової системи країни суду (ст. 4 (1) Регламенту № 861/2007).
Аналіз цивільного процесуального законодавства України свідчить про те, що позови, включаючи позови по малозначним справам, із доданими до них документами, надсилаються до суду в паперовій формі поштою (п. 15.1 Перехідних положень ЦПК України).
Форма позовної заяви за процедурою ESCP розроблена таким чином, що б у заінтересованої особи не виникала потреба звертатися за допомогою до адвоката. Вона містить варіанти для заповнення практично усіх пунктів і скорочене їх роз’яснення. Позивач подає заяву на офіційній мові країни суду. Відповідно до ст. 11 Регламенту № 861/2007 сторони повинні бути забезпечені інформацією про можливість отримання вказаних форм, порядку їх заповнення, а також правовою інформацією щодо особливостей процедури ESCP.
Аналіз гл. 10 розділу ІІІ ЦПК України дозволяє зробити висновок про відсутність спеціальних вимог щодо змісту позовної заяви по малозначним справам, відтак вона має відповідати вимогам ст. 175 ЦПК України, а також згідно із ч. 1 ст. 276 ЦПК України заінтересована особа повинна подати до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, яка може оформлюватись окремо, або міститися у позовній заяві.
Окремої уваги потребують деякі складові позовної заяви, зокрема:
Особі, яка не має спеціальної фахової освіти виконати наведені вимоги та правильно скласти позовну заяву буде достатньо складно, окрім того, складнощі щодо деяких пунктів можуть виникнути й у адвокатів. Так, у спеціальній літературі вказується, що незрозуміло яким чином має обґрунтуватись розрахунок заборгованості – чи достатньо виготовленої самим позивачем чи його представником калькуляції, чи необхідно буде звертатись до відповідного фахівця. Потребує з‘ясування і питання - яким чином позивач має засвідчити, що він не звертався до суду з тотожнім позовом – чи це пункт позову, чи окремий документ, яка його форма? Чи обов’язкове це засвідчення безпосередньо позивачем, чи представник позивача також може надати таку інформацію до суду від свого імені? [7]. Все це не сприяє доступності до правосуддя.
З цього приводу слід зазначити, що за процедурою ESCP сторони не зобов’язані давати юридичну оцінку спору, оскільки передбачається, що в цьому порядку не бере участі адвокат. Суд має попередити сторони про процесуальні особливості спору та сприяти примиренню. В межах процедури ESCP може бути подано зустрічний позов, але він буде розглядатися в порядку ESCP, якщо підпадатиме під зазначені вище умови (критерії) прийнятності вимог у даній процедурі. Якщо сума зустрічного позову становить понад 2000 євро, то первісний позов і зустрічний позов будуть розглядатися відповідно до внутрішнього процесуального законодавства, що застосовується у відповідній державі-члені ЄС.
Якщо спір не підпадає під критерії процедури ESCP, суд повідомляє про це заявника та продовжує розгляд справи відповідно до звичайної національної судової процедури (ст. 4 (3) Регламенту № 861/2007). Якщо справа підпадає під процедуру ESCP, але заяву заповнено не повністю або вона містить якісь неточності, суд надає можливість доповнити або виправити її протягом певного строку. Інакше заява залишається без розгляду.
