Экономика, финансы и управление в XXI веке: анализ тенденций и перспективы развития: тезисы докладов ІІІ Международной научно-практической конференции (Буковель-Киев, 19-22 марта 2018)
Секція: Проблеми методології та практики управління
Поплавський Андрій Анатолійович
аспірант кафедри публічного адміністрування
Міжрегіональної Академії управління персоналом
м. Київ, Україна
АСПЕКТИ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ ТА КОРУПЦІЄЮ
Як свідчать дані відомих світових рейтингів, стан в Україні – з поширенням як корупції, так і її негативних наслідків – щороку погіршується. У 2007 р. за індексом сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) [1], Україна мала 2,7 з 10 (де 10 – абсолютно вільна від корупції країна, а 0 – абсолютно корумпована країна), в 2009 р. – цей індекс становив 2,2, і Україна посіла 146 місце, у 2011 р. – 2,4 і 134 місце серед 180 країн світу, у 2012 і 2013 роках держава займала 144 місце із 176 країн, в яких проводилися дослідження [2], у 2017 році Україна здобула 30 балів зі 100 можливих у дослідженні Transparency International «Індекс сприйняття корупції» (CPI) за 2017 рік і посіла 130 місце (зі 180 країн світу) [3].
Історія виникнення корупції. Корупція виступає як складне соціальне явище, яке зародилося в далекій давнині і продовжує існувати і в наш час. Заглибимося в історію. Перші відомості про корупцію, що дійшли до нашого часу відносяться до елліністичного світу. Так, у 320-х рр. до н.е. грецький намісник Єгипту Клеомен, призначений на це місце Олександром Македонським, використовував своє становище для того, щоб маніпулювати поставками зерна в Грецію [4, с. 123].
Як відомо, ще в працях філософів-просвітителів Аристотеля, Гегеля, аль-Фарабі проблема боротьби з корупцією займала особливе місце. Так, Аристотель у своїй роботі «Політика» [5, c. 53] виділяв корупцію як найважливіший фактор, здатний привести державу якщо не до загибелі, то до переродження. Прикладом такого переродження є перетворення монархії в тиранію. Одним із заходів впливу на злочинність Аристотель вбачав у боротьбі з корупцією, пропонуючи заборонити одній людині в державі займати одночасно кілька посад. Разом з тим боротьбу з нею Аристотель розглядав як основу забезпечення державної стабільності.
Існувала практика продажу посад чиновників і у Візантії, причому протягом багатьох століть. У Стародавній Русі перша згадка про корупцію у формі «обіцянки», тобто незаконної винагороди, відноситься до Двінської статутної грамоти XIV ст. [6, c. 76].
За радянських часів корупція теж була, але її масштаби не були на стільки вражаючими. Під час правління Сталіна до хабарників приймалися дуже суворі заходи покарання.
Зазначимо, що саме в 30-х роках з'явилася нова система «конвертів», за якою усім вищим чинам у партійному апараті, НКВД, прокуратурі та армії видавалася інша, ніде не оголошена заробітна плата, що «стимулювала вірність» вождю [7, c. 43].
Після смерті вождя ситуація швидко змінилася. Відмінив це лише Хрущев, чим, звичайно, нажив собі цілий масив ворогів, що слугувало приводом для його відставки в 1964 році.
Вживалися терміни «хабарництво», «зловживання», але враховуючи постійний дефіцит продукції, обладнання, товарів, продуктів, можливості придбати житло та багато іншого, а точніше більшість, зайнявши хоч якісь пости, вважали само собою зрозумілим, що відпускати та брати дефіцитну продукцію, виділити обладнання та матеріали, призначати на відповідальні посади, корегувати і занижувати планові показники, приховувати махінації.
Лише на початку ХХ ст. корупція почала виокремлюватись дослідниками як окреме явище, до цього визнавались лише її окремі форми [8, c. 175].
Правові заходи з протидії корупції в системі державного управління. Історично проголошення української незалежності спровокувало загострення ситуації з корупцією.
До того часу, як в Україні почав діяти Закон України «Про боротьбу з корупцією» фактично було прийнято ряд нормативно-правових актів.
Так, у розпорядженні Президента України від 28 вересня 1992 року «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби із злочинністю та зміцнення правопорядку в Україні» Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, Раді Міністрів Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям було доручено усунути недоліки в роботі по боротьбі з корупцією [9].
Постановою Верховної Ради України від 23 січня 1993 року «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю» узгоджені пропозиції для єдиного законодавчого визначення понять «мафія», «корупція», «тіньова економіка», «спекуляція», «чесна праця» та інші [10].
27 травня 1993 року Президент України видав Указ «Про деякі питання проходження служби в органах державної виконавчої влади».
У жовтні 1995 року був прийнятий Закон України «Про боротьбу з корупцією» [11], який, на нашу думку, став першим системним документом у боротьбі з корупцією на теренах української держави.
Порівнюємо визначення поняття корупції з термінологією, яка міститься в нормативно-правових актах. Загальне поняття корупції - скоєння або нескоєння дії при виконанні обов'язків або з причин цих обов'язків у результаті одержання подарунків, що приймаються або вимагаються, обіцянок або стимулів кожного разу, коли має місце така діяльність або бездіяльність [13, c. 11].
Висновок. Таким чином, державна політика України в області протидії корупції та організованої злочинності спрямована на розробку та реалізації мети, завдань і форм державно-управлінської діяльності щодо попередження (профілактики) корупції та організованої злочинності, боротьби з ними та мінімізації негативних наслідків на суспільство.
Література
