Экономика, финансы и управление в XXI веке: анализ тенденций и перспективы развития: тезисы докладов ІІІ Международной научно-практической конференции (Буковель-Киев, 19-22 марта 2018)
Секція: Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі
Бугас Василь Валерійович
кандидат економічних наук,
доцент кафедри менеджменту
Київський національний університет технологій та дизайну
м. Київ, Україна
Федоренко Людмила Олександрівна
студентка кафедри бізнес-економіки
Київського національного університету технологій та дизайну
м. Київ, Україна
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Сучасний досвід та наукові дослідження засвідчують, що прискорений розвиток сільського зеленого туризму може відіграти роль каталізатора структурної пе ребудови економіки, забезпечити демографічну стабільність та розв’язання нагальних соціально-економічних проблем у сільській місцевості. Україні стратегічно важливо швидко подолати відставання у цій сфері і реалізувати наявний багатий туристичний потенціал шляхом проведення виваженої політики державного регулювання, зокрема і на регіональному рівні.
Ще з початку 2000-х років в Україні акцентується увага на розвиток соціальної сфери села через залучення приватного сектора у сільській місцевості до підприємництва у сфері сільського зеленого туризму. На законодавчому рівні розробляються плани заходів щодо державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму та розвитку села через сприяння диверсифікації підприємницької діяльності в сільській місцевості, розвитку сільського зеленого туризму, відродженню народних промислів та ремесел [1].
Мета дослідження – розглянути роль і місце сільського зеленого туризму в розвитку національної туристичної галузі і соціально-політичної ситуації в сільських регіонах України, визначити першочергові нормативно-правові та організаційні заходи щодо забезпечення регуляторного впливу держави на приведення їх у відповідність зі стратегією України на європейську інтеграцію.
За прогнозами фахівців, ХХІ століття буде століттям туризму, і до цього потрібно відповідно готуватися. Сьогодні найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера сільського зеленого туризму [5].
Розвиток сільського зеленого туризму у Європі розпочався в середині ХІХ ст. Європейський Союз вбачає в ільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. Для України сільський зелений туризм – нове поняття, хоча відпочинок на селі використовувався відомими українськими письменниками, художниками, артистами і політиками з давніх часів. Сьогодні, туристична галузь в Україні є лише п’ятою за значенням складовою поповнення бюджету і її питома вага має значно зрости з огляду на такі об’єктивні передумови, як вигідне геополітичне розташування України в центрі Європи, наявність значного туристично-рекреаційного потенціалу, сприятливий клімат, багаті флора і фауна, чисельні культурно-історичні пам’ятки світового рівня [1].
Розвитку сільського зеленого туризму в Україні сприяють такі фактори:
Сьогодні, розвиток сільського зеленого туризму в Україні обмежують і гальмують такі фактори:
Ці негативні фактори можна подолати за рахунок проведення виваженої політики державного регулювання розвитку сільського зеленого туризму, зокрема і на регіональному рівні, з використанням наявних важелів прямого і непрямого впливу [1].
На сьогоднішній день в Україні сільський зелений туризм не має достатньої правової бази, оскільки він розглядається в Законі України «Про туризм» лише як вид туризму та не містить чіткого визначення [4]. Слід зазначити, що такі особливості не вказані і в інших законах України, в тому числі у Законі України «Про особисте селянське господарство» (ОСГ) [2].
Право ОСГ займатися сільським зеленим туризмом визначено Законом України «Про особисте селянське господарство», в якому також закріплені такі основні положення:
Державне регулювання сфери сільського туризму реалізується шляхом економічного, правового та адміністративного впливу через законодавчі та нормативні акти; державні та міждержавні стандарти; ліцензування окремих видів діяльності; державні норми та нормативи, орієнтовані на світовий ринок; державні програми та плани; фінансово-податкове, грошово-кредитне, тарифне регулювання; інвестиційну, антимонопольну, соціальну, екологічну політику. Враховуючи вище сказане, на державному рівні необхідне створення сприятливого законодавчого середовища для урегулювання діяльності у сфері сільського туризму. Це, насамперед, повинна бути стимулююча (не дозвільна) законодавча база: заохочення до самозайнятості сільського населення; преференції в оподаткуванні; створення стимулів для розвитку приватної ініціативи.
Для усунення наявних нормативно-правових неточностей у цій сфері та забезпечення пріоритетності розвитку сільського зеленого туризму доцільно прийняти окремий Закон України прямої дії «Про сільський зелений туризм» [3]. Положення цього Закону мають визначати загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у цій сфері, що сприятимуть заохоченню сільського населення до розвитку приватної ініціативи, до забезпечення їх зайнятості та підвищення рівня і якості життя на селі. Також має розробитись національний стандарт послуг у сфері сільського зеленого туризму, що відповідатимуть європейським стандартам.
Отже, сільський зелений туризм – корисний як для відпочиваючих, так і для господарів – селян, сільських громад, регіонів і держави в цілому, сприяє розвитку багатьох пов’язаних з ним галузей економіки. Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності, культури і духовності, це додаткові можливості для популяризації української культури, поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.
Державна підтримка сільського туризму повинна бути опосередкована через особисті селянські господарства і передбачати насамперед законодавче обґрунтування такої діяльності, податкове регулювання, фінансову підтримку та інформаційно-рекламну діяльність.
Державне регулювання сільського зеленого туризму – це цілеспрямований вплив з боку держави та її органів, яким державою делеговані відповідні повноваження щодо формування і підтримки туристсько-рекреаційного середовища, регулювання обсягів і напрямів туристичних потоків, створення туристичної інфраструктури, охорони рекреаційних ресурсів і заповідних територій, організації відпочинку та вільного часу населення країни, підготовки кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів.
Література
