Экономика, финансы и управление в XXI веке: анализ тенденций и перспективы развития: тезисы докладов ІІІ Международной научно-практической конференции (Буковель-Киев, 19-22 марта 2018)
Секція: Актуальні проблеми соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі
Білозор Людмила Василівна
кандидат економічних наук, доцент,
доцент кафедри обліку і оподаткування
Київський кооперативний інститут бізнесу і права
м. Київ, Україна
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ
Сільський туризм є одним з перспективних напрямів диференціації господарської діяльності суб’єктів агропромислового сектору, що спроможний забезпечити вирішення проблем зайнятості сільського населення, підвищення рівня доходів агровиробників, раціонального природокористування та охорони довкілля.
У зв’язку з появою нових видів туризму, таких як стійкий, сільський, фермерський, агротуризм, зелений, виникає необхідність внести їх в існуючу класифікацію та визначити їх взаємозв’язок з іншими видами.
Університет Пудрдью, США, визначає агротуризм як сільськогосподарський туризм і класифікує як діяльність, що проводиться фермерами для надання послуг по відпочинку або навчання населення, для збуту сільськогосподарської продукції і отримання додаткового заробітку [5].
Європейська організація Euroter визначає сільський туризм як туризм, що підтримує розвиток аграрних регіонів, збереження культурної спадщини та екології села, відродження місцевих традицій і продуктів. Такий вид туризму характеризується регіональної ідентифікацією та задовольняє потреби туристів у розміщенні, харчуванні, дозвіллі та інших послугах, які сприяють сталому розвитку соціальної сфери села [6].
Згідно J. W. Kloeze сільський туризм – це поняття, яке включає в себе всю туристичну діяльність та розвивається в сільському середовищі [7].
Альтернативне визначення привів P. Nistureanu: “Сільський туризм – це поняття, яке включає в себе туристичну діяльність, організовану і керовану місцевим населенням, що ґрунтується на тісному зв’язку з навколишнім середовищем: природної і антропогенної” [8].
Згідно D. Matei, сільський туризм являє собою набір дій і послуг, які пропонуються місцевими фермерами і селянами для залучення туристів в їх місцевість, а також з метою одержання додаткового прибутку від даного виду діяльності. Сільський туризм дає можливість кожному туристу не тільки відпочити на лоні природи, але й перейнятися в традиції і звичаї місцевого населення [9].
Таким чином, сільський туризм – це форма туризму, яка розгортається в сільській місцевості, і яка передбачає вивчення місцевих туристичних ресурсів, участь туристів у різних традиційних заходах, також включає розміщення і організоване харчування туристів в специфічних туристичних структурах: туристичні пансіони, агротуристичні садиби, селянські господарства.
Ґрунтуючись на регіональних особливостях прояву туризму та умов його розвитку, будемо вважати, що сільський туризм – це вид діяльності, який організовується у сільській місцевості, при якому створюються і надаються для гостей комплексні послуги з проживання, відпочинку, харчування, екскурсійного обслуговування, організації дозвілля і спортивних заходів, занять активними видами туризму, організації риболовлі, полювання, придбання знань і навичок. Цей вид туризму орієнтований на використання сільськогосподарських, природних, культурно-історичних та інших ресурсів сільської місцевості та її специфіки для створення комплексного туристичного продукту. В сучасних умовах він є одним з найперспективніших видів туризму, що має позитивний вплив на сталий розвиток території та отримання економічної вигоди [1].
На сьогоднішній день склалися кілька національних європейських моделей організації сільського туризму: британська, французька, німецька, італійська, чеська, іспанська, польська та латвійська модель [1].
Характерними рисами британської моделі є системи розміщення, які передбачають контакт з родиною фермера, так і можливість самостійного обслуговування, а також, зважаючи розвиненої культури верхової їзди, часті практики спілкування з тваринами, поїздки. Британська модель включає елементи пізнавального та екологічного туризму.
Французька модель включає різноманітні форми класичного сільського туризму, що змінюються залежно від близькості до моря. Також модель передбачає більший ухил у бік гастрономічного та винного туризму. Сільський туризм Франції представлений Національною організацією будинків відпочинку і зеленого туризму (Мaison des Gites de Franse et du Tourisme Vert). Ця організація надає відпочинок, сертифікований за високим національним стандартам сервісу. Крім того, у Франції розроблена і реалізується програма дитячого відпочинку в сільській місцевості під час шкільних канікул. Діти у віці від 3 до 13 років розміщуються в сім’ях, знайомляться з сільським подвір’ям (ягнятами, поросятами, кроликами), займаються активними іграми на природі зі своїми сільськими ровесниками, ходять у походи. Вони мають також можливість вивчати народні танці, художні промисли, фольклор краю, іноземні мови. Якість відпочинку контролюється і сертифікується DDАSS – Міністерством охорони здоров’я і соціального забезпечення і Міністерством молоді і спорту [3].
Для німецької моделі, в порівнянні з французької, дуже характерно проживання та харчування в будинку фермера. Також сільський туризм тяжіє до фермерського, до безпосередньої роботи в полях чи в городі.
Італійська модель ділиться на три основні напрямки щодо специфіки надання послуг. Це поєднання типового відпочинку у сільській місцевості з відновленням здоров’я (екотуризм), вивченням гастрономії та продуктів місцевого виробництва, які відрізняються зважаючи на їх територіальної прихильності, а також заняття спортом. Розміщення туристів відбувається в апартаментах і кімнатах. Іноді зустрічаються наметові містечка.
Чеська сільська місцевість приваблює відпочинком у відомих виноробних регіонах та регіонах, що межують із заповідними територіями. Для Чехії це порівняно недавній вид відпочинку в селі, тому підприємці схильні розглядати його як можливість диверсифікувати свій агробізнес. Найпоширеніший вид туризму поєднує відвідування кінних ферм і занурення в автентичний сільський спосіб життя.
Іспанська модель – одна з найбільш розвинених. Поширений відпочинок у селі, відпочинок на фермі, знайомство з побутом, гастрономією, догляд за тваринами.
Польська модель відрізняється чітким розмежуванням господарств, що приймають туристів на ті, для яких це єдиний бізнес, і ті, які розглядають туристичну діяльність як джерело додаткового доходу. Засоби розміщення відрізняються вартістю і якістю послуг, що надаються.
У Латвії сільський туризм – це такий вид відпочинку, який передбачає перебування туриста у сільській місцевості з чисельністю місцевих жителів до 5000 або в поселенні, і надання йому персоналізованих послуг, пов’язаних із зануренням у побут, спосіб життя і традиції фермера. Особливість розуміння сільського туризму в Латвії – він повинен працевлаштовувати і приносити дохід тим людям, які проживають безпосередньо в тій місцевості, куди приїхали туристи. Це дозволяє розглядати латвійську модель сільського туризму як інструмент розвитку території, а не тільки як вид туризму [4].
Отже, зарубіжний досвід та наукові дослідження засвідчують, що прискорений розвиток сільського туризму в Україні може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки, забезпечити демографічну стабільність та розв’язання нагальних соціально-економічних проблем у сільській місцевості.
Розвитку сільського туризму в Україні сприяють такі фактори: зростаючий попит мешканців українських міст та іноземців на відпочинок у сільській місцевості; унікальна історико-етнографічна спадщина українських сіл; багаті рекреаційні ресурси; екологічна чистота сільської місцевості; відносно вільний сільський житловий фонд для прийому туристів, наявність вільних трудових ресурсів для обслуговування туристів; традиційна гостинність господарів та доступна ціна за відпочинок; можливість надання комплексу додаткових послуг з екскурсій, риболовлі, збирання ягід і грибів, катання на конях тощо.
Проте, існує й ряд негативних факторів, які обмежують і гальмують розвиток сільського туризму в Україні – це політико-економічна нестабільність у державі; відсутність належного правового забезпечення розвитку сільського туризму; відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму; низький рівень інфраструктури та комунікацій; недостатній рівень кадрового та рекламно-інформаційного забезпечення.
Подолання існуючих проблем та перешкод розвитку сільського туризму в Україні можливе через задіяння ефективного механізму диверсифікації господарської діяльності суб’єктів аграрного бізнесу, пріоритетними напрямками якого мають стати: 1) створення регіональних агротуристичних мереж через розвиток господарських товариств сімейного та індивідуального агротуристичного бізнесу на базі існуючих ресурсів в сільській місцевості; 2) об’єднання прилеглого соціокультурного середовища (монастирі, палацові комплекси, садиби відомих історичних постатей); 3) створення спеціалізованих агротуристичних об’єктів, зокрема спортивних, культурних та інших центрів, виставкових, відпочинкових, інтелектуальних комплексів, які мають базові точки розвитку та інфраструктуру [2]. Тоді сільський туризм може стати одним з найбільш пріоритетних напрямів господарської діяльності суб’єктів аграрного сектору, альтернативним джерелом забезпечення зайнятості сільського населення, підвищення рівня його доходів та показників якості життя.
Література
