Актуальные проблемы современной науки: тезисы докладов XXХVІІ Международной научно-практической конференции (Москва – Астана – Харьков – Вена, 28 декабря 2018)
Секція: Економічні науки
Жукова Дарʼя Анатоліївна
аспірант кафедри економіки підприємства
Харківського гуманітарного університету
«Народна Українська Академія»
м. Харків, Україна
ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО НАБОРУ
В сучасних умовах прискорення турбулентності зовнішнього середовища, що виражається у посиленні тиску з боку зарубіжних конкурентів, прискореному розвитку технологій, напруженому економічному становищі декількох галузей промисловості, процес розробки ефективної та дійової стратегії є як ніколи важливим для вітчизняних підприємств.
Процес розробки та вибору стратегії є доволі складним, і сучасні науковці досить часто зосереджують увагу на конкретному виді або типі стратегії в залежності від проблеми, що вивчається, та контексту дослідження – наприклад, на антикризових стратегіях, конкурентних, інноваційних стратегіях та ін. Такий підхід дозволяє отримати глибоке вивчення різних аспектів стратегічної діяльності підприємств. Проте не слід забувати, що на практиці підприємства не зосереджуються тільки на одному аспекті своєї діяльності чи ситуації – різні типи стратегій можуть розроблятись одночасно, тобто підприємствам скоріш властива наявність стратегічного набору.
Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку його функціонування та розвитку, а також рівень його претендування на місце і роль у зовнішньому середовищі [7; 11, с. 240]. Загалом, стратегічний набір можуть утворювати дві головні групи стратегій: загальна стратегія та забезпечувальні стратегії [11].
Для наочного відображення повного обсягу стратегічного набору науковці зазвичай враховують запропоновану А. А. Томпсоном та А. Дж. Стріклендом [10] піраміду розроблення стратегії (рис. 1), що виділяє загальні (корпоративні) стратегії (зростання, стабілізація, скорочення), продуктово-товарні (концентрація, диверсифікація, синергізм, варіація, елімінація), конкурентні (ділові) стратегії (цінове лідерство, диференціація, концентрація), функціональні (маркетингові, інноваційні, виробничі, управлінські) та ресурсні стратегії (техніка і технологія, матеріально-сировинні, трудові, фінансові, інформаційні, енергетичні ресурси) [2; 4], і саме за такою ієрархією, як правило, формується стратегічний набір вітчизняного промислового підприємства [1].
Рис. 1. Піраміда стратегій компанії
Джерело: складено за [5; 10]
О. В. Ачкасова наголошує, що процес побудови стратегічного набору має здійснюватися на всіх рівнях управління, тобто на всіх рівнях піраміди стратегій [1], адже «відповідно до концепції стратегічного набору кожний рівень стратегічної піраміди пов’язаний із іншими рівнями» [4]. Проте слід наголосити, що такий набір не обов’язково буде ієрархічною системою, розроблений набір напрямів та стратегій повинен скоріш бути єдиним комплексом [6].
При формуванні стратегічного набору слід дотримуватися декількох основних принципів. За результатами аналізу наявних досліджень з теоретичних основ формування стратегічного набору [2; 3; 4; 8; 9] можна сформувати перелік основних вимог, яким має відповідати сформований набір:
Оскільки розробка стратегічного набору може провадитися на різних рівнях управління, у процесі можуть бути присутні такі елементи, як делегування та згортка на різних рівнях стратегічного управління, особливо на великих підприємствах, що з одного боку полегшує роботу з розробки стратегії, а з іншого – посилює необхідність врахування взаємних зв’язків та впливу стратегій різних рівнів, забезпечення їх сумісності, узгодженості та логічності для найефективнішого функціонування та розвитку підприємства.
Література
