Актуальные проблемы современной науки: тезисы докладов ХХV Международной научно-практической конференции (Москва - Астана - Харьков - Вена, 28 декабря 2017)
Секція 22. Філософські науки
Несправа Микола Вікторович
кандидат філософських наук,
доцент кафедри соціальних дисциплін
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
м. Дніпро, Україна
РЕЛІГІЙНЕ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ ОСНОВНИХ ПАРАДИГМ ТЕОРЕТИЧНОЇ ДУМКИ ЄВРОПИ
В ході дослідження ставлення теоретичної думки Європи до релігійного питання, ми виділили чотири основні теоретично-методологічних парадигми розгляду даної проблематики: реалізм, лібералізм, неомарксизм та соціальний конструктивізм.
Прихильники реалізму вважають, що релігія не в змозі змінити риси поведінки людини і тому не може розглядатися як чинник, що визначає економічні та політичні відносини. Внаслідок цього в рамках реалізму розгортається пануюча теорія і практика секуляризму [1]. Представники цієї парадигми є прибічниками ідеї необхідності секуляризації суспільного життя, вважаючи необхідним звузити сферу впливу релігійних інститутів на економіку, політику, культуру і освіту тощо, змінюючи суспільні функції релігії.
Прихильники лібералізму вважають, що християнство є першоджерелом демократичної правової держави, оскільки християнська релігія поклала в основу ідеї держави докази рівності, єдності, братерства всіх людей. Утім вони тлумачать християнство у протестантському дусі, відкидаючи традиційні християнські релігійні інститути, але зберігаючи при цьому християнську віру [2]. Під активним впливом лібералізму виникають перші ідеї про шкоду націоналізму та про певну європейську «єдність у різноманітності».
Прихильники неомарксистських теорій вважають (на відміну від класичних марксистів), що економічний базис і надбудова є взаємозалежними. Отже релігія, як вагома складова надбудови, за певних умов здійснює потужний вплив на соціальні, у тому числі економічні процеси. Зокрема це можна побачити у констатації неомарксистами факту, що християнські країни мають кращі економічні показники та показники соціального розвитку, ніж більшість мусульманських країн. Отже, неомарксисти уявляють простір міжнародних відносин у вигляді глобальної імперії, периферія якої залишається під гнітом центру і після здобуття раніше колоніальними країнами своєї політичної незалежності. Це проявляється у нерівності економічних обмінів та нерівномірному розвитку.
Прихильники парадигми соціального конструктивізму показують кореляцію між основною релігією країни і функціонуванням соціальних установ та економічних організацій. Наприклад, показують сильні вертикальні соціальні зв’язки в суспільстві з католицизмом, потужні горизонтальні зв’язки з протестантизмом [3]. Зокрема, представники соціального конструктивізму вказують, що іслам виступає ґрунтом тих рис соціальної поведінки, які не є властивими для Європи.
Ми вважаємо, що уявлення про небезпеку процесів розмивання європейської ідентичності в рамках поширених в Європі теоретико-методологічних парадигм (реалізм, лібералізм, неомарксизм та соціальний конструктивізм) можливо насамперед в рамках дискурсу парадигми соціального конструктивізму, який володіє ефективними інструментами фіксації кореляції між релігійними факторами та їхнім впливом на розвиток соціальних процесів.
Література
