Научный диспут: вопросы экономики и финансов: тезисы докладов ІХ Международной научно-практической конференции (Киев - Будапешт - Вена, 31 марта 2017)
Секція 19. Економічна безпека
Волощук Анна Віталіївна
студентка кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки
Київський національний університет технологій та дизайну
м. Київ, Україна
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Соціально-економічні відносини - це відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ.
У доповіді до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2015 році» зазначено, що «Освіта є одним з головних чинників зростання якості людського капіталу, генератором нових ідей, запорукою динамічного розвитку економіки і суспільства в цілому.»[1].
Головною метою удосконалення та розвитку вищої освіти України – це створення умов громадянам України для реалізації їх конституційного права здобувати вищу освіту, яка за сукупністю систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних якостей, морально-етичних цінностей та інших компонентів здобутих у науковій установі відповідає стандартам Європейського освітнього простору.
Загальною проблемою економічних відносин у вищій освіті є невідповідність діючої моделі економічної діяльності вищої освіти концептуальним засадам ринкової економіки. До основних проблем також можна віднести недостатню спроможність держави та фізичних осіб оплачувати освітні продукти в обсягах, які відповідають потребам суспільно-економічного розвитку України.
Відомий фахівець з питань економіки освіти О. О. Романовський висловлює таку думку, що «структура фахової підготовки в Україні не тільки не відповідає очікуванням роботодавців, а й ускладнює здійснення інноваційних перетворень в економіці, до того ж вона не орієнтована на розвиток людського потенціалу. Як наслідок, за роки незалежності частка випускників навчальних закладів досягла максимальної величини (18,7%) серед безробітного активного населення, а національна економіка не набула ознак інноваційної. Задля досягнення якісних зрушень невідкладним є завдання встановлення оптимального балансу в підготовці кваліфікованих робітників, молодших спеціалістів, інших фахівців із вищою освітою, що сприятиме запобіганню «перекваліфікації» економіки, коригуванню кількості фахівців із вищою освітою бакалаврського та магістерського рівнів і водночас подоланню дефіциту кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів. Пріоритети незатребуваної кількості необхідно замінити пріоритетами гарантовано затребуваної якості» [2].
Перед освітою постали невідкладні завдання повноцінного забезпечення формування та належного функціонування цілісного інформаційно-навчального середовища, спрямованого на задоволення потреб громадян у якісній освіті, на розвиток кожної особистості відповідно до її здібностей і творчого потенціалу.
З огляду на необхідність формування інноваційної конкурентоспроможної економіки особливої уваги потребує модернізація вищої освіти, яка готує найбільш кваліфіковані кадри. «У цьому аспекті багато претензій передусім до якості навчання та наукових досліджень у системі вищої освіти. Саме на випускників ВНЗ найбільше нарікань від роботодавців. В Україні частка дорослого населення віком 25 років і старші, які мають вищу освіту, складає 38%, що більше, ніж у Німеччині та Франції (по 24%), Японії (30%), Швейцарії (33%), Великій Британії (34%)»[3]
Громадян також здебільшого не влаштовує якість фахової підготовки у вітчизняній вищій школі, адже вона не гарантує їм працевлаштування за фахом і гідну заробітну плату.
На міжнародному рівні вищі навчальні заклади України, які містять у собі значну перспективу, на даний момент не отримали достатнього визнання. Українська молодь, і не тільки, з пересторогою ставляться до якості навчання у вищих навчальних закладах України. Також майже незадовільно використовується наявний потенціал вітчизняних наукових установ академічної і галузевої приналежності.
Для виправлення ситуації у вітчизняній сфері вищої освіти і науки можливо і необхідно залучати досвід економічно розвинених країн. Особливо, в частині інноваційного розвитку закладів вищої освіти у матеріальному, методичному забезпеченні освітнього процесу.[5]
Щоб українська освіта результативно функціонувала, необхідне її оновлення з урахуванням світових тенденцій.
Теоретико-методологічною базою модернізації вищої освіти повинна бути ідея: не студенти для системи вищої освіти, а система вищої освіти для студентів, тобто, не здобувачі вищої освіти повинні забезпечувати збереження діючої системи, а система повинна постійно реформувати свою діяльність для спрощення доступу особам здобувати при їх бажанні і здібностях якісну вищу освіту.
Держава повинна заохочувати працевлаштуванню молодих спеціалістів, наприклад: під час вибору професії (стимулювання профорієнтаційної роботи), професійної підготовки (підвищення ефективності проходження практики), професійної адаптації (стимулювання роботодавців надавати молоді перше місце праці). Держава мусить напрацювати соціально-економічні механізми, здатні включати студента в сферу інтересів підприємницьких структур (надання місць для проходження практики студентами, формування перспективного попиту на молодих спеціалістів тощо) [6].
На шляху подальшого розвитку науково-освітньої галузі України актуальною буде вирішення такої задачі, як проведення політики омолодження наукових кадрів та сприяння молоді у здобутті наукових ступенів і вчених звань [7].
Єдиний висновок після наведеного вище можна зробити такий, що теоретико-методологічною базою модернізації вищої освіти повинна бути ідея: не студенти для системи вищої освіти, а система вищої освіти для студентів, тобто, не здобувачі вищої освіти повинні забезпечувати збереження діючої системи, а система повинна постійно реформувати свою діяльність для спрощення доступу особам здобувати при їх бажанні і здібностях якісну вищу освіту.
Література:
