Аннотация: Представлены результаты анализа финансового состояния банков с помощью нейронной сетевой модели кластеризации - самоорганизующейся карты Кохонена. Обоснованы преимущества группирования банков в зависимости от структурно-функциональных характеристик.
Ключевые слова: финансовая устойчивость банков, кластерный анализ, финансовые показатели банков.
Экономические науки
УДК 336.71
Заруцька Олена Павлівна
доктор економічних наук, професор кафедри грошового обігу і кредиту
Університет митної справи та фінансів
Заруцкая Елена Павловна
доктор экономических наук, профессор кафедры
денежного обращения кредита
Университет таможенного дела и финансов
Zarutskaya O.
doctor of economics
University of customs business and finance
ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ СУЧАСНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ЗА МЕТОДОМ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ
ОЦЕНИВАНИЕ СОСТОЯНИЯ СОВРЕМЕННОЙ БАНКОВСКОЙ СИСТЕМЫ УКРАИНЫ МЕТОДОМ СТРУКТУРНО-ФУНКЦИОНАЛЬНОГО АНАЛИЗА
ASSESSMENT OF THE CONDITION OF CONTEMPORARY BANKING SYSTEM OF UKRAINE BY THE METHOD OF THE STRUCTURALLY FUNCTIONAL ANALYSIS
Анотація: Представлені результати аналізу фінансового стану банків з використанням нейронної мережевої моделі кластеризації - самоорганізаційних карт Кохонена. Обґрунтовані переваги групування банків залежно від структурно-функціональних характеристик.
Ключові слова: фінансова стійкість банків, кластерний аналіз, фінансові показники банків.
Аннотация: Представлены результаты анализа финансового состояния банков с помощью нейронной сетевой модели кластеризации - самоорганизующейся карты Кохонена. Обоснованы преимущества группирования банков в зависимости от структурно-функциональных характеристик.
Ключевые слова: финансовая устойчивость банков, кластерный анализ, финансовые показатели банков.
Summary: The results of analysis of the financial state of banks are presented by means of neuron network model of clusterization - self-organizing map of Kohonen. Advantages of grouping of banks are reasonable depending on structural-functional descriptions.
Key words: financial stability of banks, cluster analysis, financial bank indicators.
Постановка проблеми
Економічна стабільність держави у значній мірі залежить від фінансової стійкості банківської системи. Міжнародний та вітчизняний досвід свідчить, що основні чинники фінансової дестабілізації зосереджені саме в банківському секторі. Фінансова стабільність банківської системи (stability of banking system) визначається у глосарії Національного банку України як комплексна характеристика стану банківської системи, при якому реалізується її сутність і призначення в економічній системі країни, адекватно та ефективно виконуються її функції, а також забезпечується спроможність підтримувати рівновагу та відновлювати стан після будь-яких відхилень від безпечних параметрів, спричинених кризовими явищами. Банківську систему вважають стабільною, якщо вона полегшує ефективний розподіл фінансових ресурсів у просторі та часі, дозволяє здійснювати оцінку, котирування, розподіл та управління фінансовими ризиками, а також зберігає здатність виконувати ці найважливіші функції навіть за умов зовнішніх потрясінь або посилення диспропорцій. Фінансова стабільність банківської системи є чинником забезпечення стабільності фінансової та економічної систем і економічної безпеки держави, сприяння або забезпечення стабільності є однією із основних функцій центральних банків [4].
Узагальнення сучасних тенденцій розвитку банківського нагляду в різних країнах світу протягом останнього десятиріччя свідчить про перенесення акцентів з мікропруденційного нагляду, орієнтованого на захист інтересів вкладників та кредиторів всіх банків шляхом моніторингу за внутрішньобанківськими ризиками, до макропруденційного нагляду, який спрямовується на забезпечення фінансової стійкості банківської системи в цілому. Застосування міжнародних підходів до аналізу фінансової стійкості в Україні вимагає врахування специфіки вітчизняної банківської системи, зокрема існування значної кількості банків, які суттєво відрізняються за обсягами та структурою активів, характеристиками ризиків та політикою управління ними, стратегією позиціонування на ринку, чутливістю до екзогенних та ендогенних шоків тощо.
Методологія аналізу потребує переходу від універсальних методик оцінки фінансової стійкості банків до диференційованих підходів до конкретних груп банків залежно від їх профілю ризиків, переліку основних операцій, джерел отримання прибутку, структури основних статей балансу, особливостей клієнтської бази тощо.
Останнім часом відбувається суттєві зміни конфігурації банківської системи, пов’язані із масовим виведенням банків з ринку. У табл. 1 наведена інформація про скорочення кількості банків, їх активів та обсягів вкладів фізичних осіб за станом на 01.10.2015. За 2014 рік виведено з ринка 22 банків, у першу чергу, найменших банків четвертої групи. За цей рік загальні активи зросли за рахунок курсової різниці, пов’язаної переоцінкою активів у іноземній валюті. Зростання активів відбувалося у першій групі найбільших банків, що відображало перерозподіл ринку. Разом із ліквідацією малих банків система втрачала і ресурси у вигляді вкладів фізичних осіб.
За три квартали 2015 року із ринка виведено ще 35 банків, які належали до різних масштабних груп. Незважаючи на подальше зменшення курсу національної валюти і переоцінку активів і пасивів, відбувається зменшення даних показників для усіх груп банків. За станом на початок 2016 року кількість банків скоротилася на 6, а на 01.03.2016 року – ще на 4 до 113 банків. Ліквідовані банки відрізняються не лише за масштабом, але й за місцем на ринку банківських послуг. При відповідних структурних змінах системи вимоги до методології аналізу її стійкості підвищуються.
В процесі дослідження структури банківської системи України нами сформульовано ідею доцільності та можливості виокремлення однорідних груп банків, які є близькими:
Такі однорідні структурно-функціональні групи банків (СФГБ), що протягом тривалого періоду поєднують банки із відповідними характеристиками, мають бути відокремленими та специфічними об’єктами аналізу фінансової стійкості системи та оцінки ризиків, які виникають на трьох різних рівнях: в окремому банку, в СФГБ та в банківській системі в цілому [2].
Для реалізації визначеного підходу використовується адекватний математичний апарат, що забезпечує розподіл банків на однорідні групи та сприяє виявленню зв’язку між групами і місця кожної групи у банківській системи. Формування груп здійснюється за методом побудови карти Кохонена, яка одночасно враховує різні аспекти фінансової стійкості банків, дозволяє виявляти близькі об’єкти за багатомірними базами даних їх звітності та представляти їх у зручній для інтерпретації формі. На основі аналізу карт Кохонена, побудованих послідовно на квартальні дати фінансових звітів банків починаючи з 2003 року, нами запропонований СФГБ-метод формування узагальненої схематичної карти розподілу банків на однорідні групи, оцінки фінансової стійкості банківської системи, що демонструє взаємне розташування груп, характеристики їх розмірів та середніх значень фінансових показників.
СФГБ-метод дозволяє поєднати різні аспекти та напрямки аналізу фінансової стійкості банків, що розкриваються через систему показників, серед яких обсяг і структура власних коштів, рівень дохідності і прибутковості, дотримання встановлених показників ліквідності, платоспроможності, концентрації активів і пасивів, обсяг створених резервів під кредитні ризики, ліміти валютної позиції та інші. Метою збалансованого та стійкого розвитку банку є забезпечення прийнятного рівня надійності, що виражається в достатньому рівні капіталу та обґрунтованому розподілі активів за групами ризику та формуванні достатніх резервів, ліквідності, що проявляється в управлінні активами і пасивами, рентабельності, толерантному управлінні системою банківських ризиків тощо.
Інструментарій нейронних мереж забезпечує одночасне врахування структурних характеристик банків і візуальне представлення великих масивів даних, що складаються із значної кількості параметрів [1,5].
Фінансово стійкими є банки із збалансованою структурою балансу, тобто контрольованим рівнем основних видів ризиків. Такі групи знаходяться в центі карти Кохонена. Інші групи характеризуються специфічними характеристиками. Географічне сусідство областей на карті Кохонена є свідченням близьких характеристик, діагональна відстань – про значні відмінності. Навіть якщо функціональна спеціалізація, що супроводжується відповідним структурним дисбалансом, забезпечує банку певні тимчасові переваги, її наслідком обов’язково є підвищення вразливості банку до впливу негативних зовнішніх чинників, нездатність до динамічної адаптації до трансформаційних змін на ринку. Даний висновок підтверджений значною кількістю банків, що втратили фінансову стійкість під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 років.
Враховуючи загальний стійкий розподіл ринку банківських послуг, при оцінці ризику необхідно спиратися саме на ознаки того сегменту ринку, до якого належить конкретний банк. Природа структурно-функціональних характеристик банку має бути контрольованою, щоб не перетворюватися у додатковий структурний ризик, притаманний більшості банків. Наприклад, група банків роздрібного кредитування має підвищений рівень комісійних доходів у структурі прибутку, великий розмір резервів під кредитні ризики у порівнянні із середнім значенням у системі. Група банків, залежних від міжбанківських ресурсів, характеризується підвищеними валютними ризиками через значну частку зобов’язань у іноземній валюті. Виходячи із вищезазначеного, фінансово стійкими, на наш погляд, можна вважати лише банки із збалансованою структурою активів і пасивів.
Структурно-функціональний аналіз визначається у філософії як метод дослідження системних об'єктів, насамперед соціально-економічних систем, різних форм суспільного життя на основі виділення в них структурних складових і їх ролей (функцій) в системі. У рамках структурно-функціонального підходу в соціології вироблене правило дослідження будь-яких систем: для виявлення сутності деякого об’єкту потрібно проаналізувати основні його функції в більш широкому контексті, а для цього потрібно шукати прямі і побічні наслідки, позитивні та негативні прояви.
У кібернетиці структурно-функціональний метод визначається як підхід до опису і пояснення системи, при якому досліджуються її елементи і залежності між ними в рамках єдиного цілого. Кожен елемент виконує визначені функції, що задовольняють потреби системи. Діяльність елементів системи програмується загальною структурною організацією, займаними ними позиціями і виконуваними ролями. Сутність структурно-функціонального методу полягає у розділенні складного об'єкта на складові частини, вивченні зв'язків між ними та визначенні притаманних їм специфічних функцій, спрямованих на задоволення відповідних потреб системи, управління з урахуванням цілісності останньої та її взаємодії із зовнішнім середовищем. Головна задача управління великими системами полягає у пошуку і реалізації управлінських впливів, які в умовах зовнішніх і внутрішніх збурень зможуть забезпечити гомеостатичний стан функціонування і розвитку системи.
Системні дослідження показують, що визначальною умовою поведінки складних економічних систем є їх нерівномірна самоорганізація, функціональна стійкість в неврівноважених умовах. Якщо стан рівноваги є необхідною умовою стаціонарного існування управлінських систем, то неврівноважений стан являє собою істотний момент переходу в новий стан, в якому управлінська система набуває іншого рівня організації і продуктивності. Набуваючи в нових умовах функціонування стабілізуючого стану, управлінська система проходить свої врівноважені стани як проміжні етапи на траєкторіях неврівноваженої самоорганізації.
При дослідженні банківських ризиків за СФГБ-методом вивчається відхилення структурних характеристик банків кожної СФГБ від середніх значень банків збалансованої групи, що займає центральну частину карти Кохонена. За допомогою карти також здійснюється моделювання рівня фінансової стійкості кожного банку, траєкторії його переміщення між групами у часі та оцінки зв’язку з цими групами.
Обґрунтування вибору структурних індикаторів при формуванні груп
Дані оприлюдненої банківської звітності, що публікуються на сайті Національного банку України [6], опрацьовані варіанти використання різних груп системних індикаторів (СІ) - показників, за якими здійснюється формування груп за період дослідження. Порівняння результатів групування банків за різними варіантами свідчить про те, що саме вдалий вибір системи індикаторів забезпечує адекватність оцінювання специфіки банківських профілів ризиків, виявлення їх внутрішніх властивостей, місця на ринку банківських послуг.
Для побудови карт використано програмний продукт Viscovery SOMine. Багатомірний масив даних представляється у двомірному просторі як карта Кохонена. У кластерах поєднуються близькі за значенням структурних індикаторів «образи» банків на різні звітні дати. Дослідження різних варіантів побудови карт із використанням достатньо деталізованих системних індикаторів показали, що конфігурація розташування груп банків на карті зберігається протягом тривалого часу, а зміни структурно-функціональних характеристик кожної групи демонструють об’єктивно існуючі відмінності цих груп.
Ключовою вимогою для визначення критеріальної бази виокремлення груп банків є вибір найбільш значущих структурно-функціональних характеристик, що характеризують розподіл основних агрегатів активів і пасивів, джерела отримання прибутку, спеціалізацію на ринку банківських послуг, співвідношення основних видів банківських ризиків тощо.
Головна складова банківських активів – кредитно-інвестиційний портфель, який виступає джерелом процентних надходжень, що складають основу банківського прибутку. За структурними співвідношеннями частки кредитів та цінних паперів можна оцінити ключові елементи процентної політики, що полягає в управлінні обсягом операцій з розміщення ресурсів та рівнем їх доходності. Частка споживчих кредитів в портфелі надає додаткову якісну характеристику.
Важливою структурно-функціональною характеристикою балансу є питома вага кредитів міжбанківського ринку, що дозволяє виділити банки, які не мають розвинутого кредитно-депозитного портфелю і надають міжбанківські кредити з відносно низькою доходністю. Серед банків із високим розміщенням на міжбанківському ринку є такі, що забезпечують рівновагу активів і пасивів у розрізі валют за допомогою операцій СВОП – зустрічного розміщення та залучення ресурсів у різних валютах. У разі значних обсягів зустрічного міжбанківського кредитування для таких банків необхідний посилений нагляд за ризиком ліквідності та валютним ризиком.
Непроцентні високоліквідні активи банку є знаковою компонентою активів, що характеризує підтримку банківської ліквідності, здатність своєчасного проведення готівкових і безготівкових розрахунків з клієнтами. Їх оптимальний розмір визначається загальною структурою та якістю складових активів та пасивів. Для банків, які перебувають у структурно-функціональних групах підвищених високоліквідних активів, важливим є аналіз причин стійких відхилень та дослідження необхідних заходів щодо відновлення збалансованого розвитку. Наприклад, за останні роки значна частина українських банків має надлишкові високоліквідні активи у зв’язку із обмеженим колом платоспроможних позичальників і невідповідністю між вартістю ресурсної бази та прийнятним для позичальників рівнем кредитних ставок. В умовах недостатнього розвитку кредитних операцій необхідний посилений нагляд за характеристиками короткострокових операцій та операційними ризиками банків.
Неробочі активи, які не створюють доходу та не підтримують ліквідність, також виступають необхідною складовою активів банку (основні засоби, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість, проблемні непроцентні кредити, прийнята на баланс застава за кредитами тощо). Значні обсяги іммобілізації активів ускладнюють процес управління та призводять до необхідності підвищувати процентні ставки за працюючими активами. Для таких банків необхідні адекватні регуляторні заходи контролю за якістю активів, достатністю створених резервів під кредитні ризики.
Розподіл складових пасивів також містить характерні для кожної групи ознаки. У структурі зобов’язань більшості банків переважають процентні ресурси, залучені у клієнтів, хоча у деяких груп банків може бути суттєвою частка інших коштів, наприклад, кредиторська заборгованість, кошти сплаченого незареєстрованого статутного капіталу тощо. Структура ресурсної бази впливає на її вартість і опосередковано визначає доходність активів.
Аналіз динамічних рядів банківської звітності показав, що рівень процентних ставок відіграє важливу роль у структурно-функціональній спеціалізації кожного банка, визначенні його місця на ринку банківських послуг. Процентна політика у значній мірі впливає на формування СФГБ і відображає особливості їх профілю ризиків. Принцип структурної рівноваги розглядає узгоджену систему процентних ставок всіх банківських активів і зобов’язань, яка підпорядковується внутрішнім можливостям банку і зовнішнім вимогам з боку клієнтів.
Капітал банків також виступає джерелом розвитку активних операцій. Для малих банків із високим рівнем адекватності, частка капіталу є досить значною у структурі ресурсів, що надає деякі переваги для процентного управління.
При формуванні банківського прибутку поряд із основними його компонентами, процентними доходами та витратами, приймають участь інші статті доходів та витрат, серед яких великий обсяг, як правило, мають адміністративні та операційні витрати. Останні роки головною витратною статтею банків є формування резервів під кредитні ризики. Відповідний СІ впливає на виокремлення банків із найбільшими проблемами у діяльності.
Слід зазначити, що інформація про фінансовий стан банків, яка збирається засобами статистичної звітності в системі банківського нагляду, використовує більш деталізовані характеристики банківських операцій та ризиків, розкриває додаткові важливі аспекти, але ця інформація належить до розряду конфіденційної і не підлягає широкому розповсюдженню, на відміну від показників оприлюдненої фінансової звітності банків.
Автором опрацьовано дані оприлюдненої банківської звітності, що публікуються на сайті Національного банку України, за період з початку 2003 до середини 2015 року та виявлені закономірності розміщення СФГБ та їх характеристики. У зв’язку із розширенням формату представлення звітності у 2009 році, базовий період подальшого аналізу скорочено до 6,5 років – з початку 2009 до середини 2015 року, що дозволило розширити перелік структурних індикаторів та уточнити характеристики структурно-функціональних груп.
Сформована з використанням оприлюдненої звітності система індикаторів включає двадцять три показники, об’єднані у наступні групи:
І Ефективність діяльності
1. ROA (рентабельність активів);
ІІ Адекватності капіталу
2. СА (відношення балансового капіталу до активів);
ІІІ Якість активів
3. RА (відношення резервів під кредитні ризики до активів);
ІV Валютна позиція
4. VL (відношення розриву між активами і пасивами у іноземній валюті до загальних активів),
5. VA (частка активів у іноземній валюті у загальних активах);
V Структура активів
6. SAF (частка роздрібних кредитів в активах);
7. SAU (частка корпоративних кредитів в активах);
8. SAM (частка міжбанківських кредитів в активах);
9. SAV (частка високоліквідних активів в активах);
10. SAС (частка цінних паперів в активах);
VІ Структура ресурсної бази
11. SPP (частка процентних зобов’язань у загальній сумі зобов’язань);
12. SPFS (частка строкових коштів фізичних осіб у зобов'язаннях);
13. SPFP (частка поточних коштів фізичних осіб у зобов'язаннях);
14. SPUS (частка строкових коштів юридичних осіб у зобов'язаннях);
15. SPUР (частка поточних коштів юридичних осіб у зобов'язаннях);
16. SPM (частка міжбанківських кредитів у зобов’язаннях);
VIІ Параметри процентної політики
17. РМ (чиста процентна маржа);
18. PD (доходність процентних активів);
19. PV (вартість процентних зобов’язань);
VIІІ Характеристики інших складових фінансового результату
20. TDC (відношення доходів від операцій з цінними паперами до активів);
21. TDV (відношення доходів від операцій з іноземною валютою до активів);
22. KD (відношення чистих комісійних доходів до активів);
ІХ Індикатор розміру активів банку
23. NOM (порядковий номер у ренкінгу банків).
Вибрана система критеріїв дозволяє провести порівняння головних структурних параметрів: рівня капіталізації, якості та складових активів, зобов’язань, особливостей процентної політики, управління доходами, витратами. Вона дозволяє групувати банки за характеристиками основних ризиків втрати фінансової стійкості, що є релевантними для здійснення наглядових процедур.
Найбільш важливими для контролю фінансової стабільності є підсумкові, якісні показники, а кількісні (структурні) визначають пропорції активів і пасивів, тобто спеціалізацію банку. Фінансові показники характеризують ринкову сферу, де формується прибуток, тобто доповнюють структурно-функціональну характеристику банку.
Показники рентабельності активів та капіталу часто мають деяку кореляцію, оскільки чисельником виступає один і той самий фінансовий результат. У той же час, доцільним є використання обох показників, що відокремлюють великі банки з високим рівнем ROE та помірною величиною ROА від малих із близькими значеннями обох показників.
Адекватність капіталу завжди характеризує рівень покриття банківських ризиків власними коштами, здатність акціонерів відшкодовувати можливі збитки у процесі діяльності. Більший рівень капіталу свідчить про вищий захист фінансової стійкості. У той же час, для вітчизняної банківської системи спостерігається й інша закономірність - зворотна залежність між рівнем адекватності капіталу та масштабом банку. Малі банки мають надлишковий рівень капіталу, оскільки не здатні забезпечити значного розвитку операцій і приросту активів Обсяг власних коштів до залучених зобов’язань або розміщених активів завжди є значно більшим, ніж у великих системних банків.
Показник якості активів, що виміряється як співвідношення розміру сформованих резервів до загальних активів, лише опосередковано відображає реальний стан активів, оскільки низький рівень резервів може бути наслідком невеликих робочих активів, що свідчить не про якість активів, а про їх нераціональну структуру. Однак, в умовах відсутності більш деталізованих даних про класифікацію банківських активів, використання даного показника надає максимально наближену до реальності картину щодо сукупного кредитного ризику.
Для побудови адекватної системи структурних індикаторів проведено порівняльний аналіз характеристик фінансової стійкості банківської системи з використанням СФГБ-карт та узагальнених фінансових характеристик за традиційними методиками на основі динамічних рядів значень цих показників. Отримані результати групування банків також узгоджуються із оцінками фінансової стійкості банків з використанням більш деталізованої інформації, що збирається в процесі банківського нагляду [3].
Перелік структурних індикаторів може бути розширений та уточнений при виході за межі оприлюдненої звітності банків і використанні даних статистичної звітності банків, що використовуються банківським наглядом. У тому числі, важливу інформацію надає класифікація кредитів за групами ризику, їх концентрація, обсяг заборгованості за нарахованими несплаченими процентами, структура активів і пасивів у розрізі валют, геп-розриви за строками тощо.
З урахуванням даних умов система СІ в цілому адекватно відображає розподіл ринку банківських послуг і не суперечить більш повному відображенню окремих характеристик банків у системі банківського нагляду. Висновки про фінансовий стан банків, отримані за традиційними методиками банківського нагляду, узгоджуються із результатами виокремлення СФГБ. Наприклад, будь-який банк завжди змінює траєкторію на карті при застосуванні заходів впливу банківського нагляду або за суттєвих змін у системі менеджменту самого банку. Також встановлено, що банки із пов’язаними акціонерами, як правило, знаходяться у одній групі на невеликій відстані на карті Кохонена. Таким чином, отримана система показників є релевантною для здійснення наглядових процедур.
Характеристики СФГБ із огляду на топологію карти Кохонена
Дослідження основних напрямів зміни значень СІ на карті та впливу динамічних перетворень банківської системи на топологію карти надає важливу інформацію щодо профілю ризику банків та системи в цілому. Деякі із структурних індикаторів займають незмінне положення на карті протягом усього періоду досліджень і, відповідно, формують базовий розподіл СФГБ. Друга категорія СІ зберігає стійке розміщення протягом тривалого періоду, до середини 2014 року, після чого переміщується у іншу частину карти. Окремі структурні індикатори не мають єдиного екстремуму, інтерпретація їх впливу на формування топології карти потребує аналізу положення інших індикаторів. Існують випадки, коли СФГБ утворюються не постійно, а лише у певні періоди, навколо екстремальних значень СІ.
Участь СІ у формуванні структурно-функціональних груп банків є важливою характеристикою конкретних індикаторів. Навколо деяких СІ протягом усього періоду постійно формуються групи, що зосереджені біля максимального чи мінімального значення показника. Поряд з тим, спостерігаються й інші форми зв’язку СІ та СФГБ. Окремі СФГБ формується навколо значень кількох структурних індикаторів, що займають близьке положення на карті. Наприклад, група проблемних банків, яка завжди займає кутове положення, формується навколо екстремальних значень таких якісних показників, як ROA, RA, а також CA VA (як правило, із від’ємними значеннями). Також ця група має найвищий показник PM, що також є проявом проблемного стану банків, що не мають розвитку.
Розглянемо коротко особливості положення на карті основних груп банків та економічну інтерпретацію топології, що пояснює об’єктивні процеси якісних перетворень системи. Розміщення груп на карті майже не змінювалося протягом 2012-2014 років і відображено на першій половині рис.1.
У 2015 році на східній частині карти відбулося переміщення групи проблемних банків пробл з північного кута до південного. Одночасно перемістилася група банків із значним обсягом роздрібних кредитів А/ф.
Тимчасові групи, які формуються на карті не на кожну звітну дату (вал/пр, вал/зб, проц/пр., А/цп-З/ф/п, З/ю/п) зображені у вигляді сегменту із гострими кутами. Групи А/цп-З/ф/п, З/ю/п також формуються лише у конкретному періоді до або після 01.01.2015.
Північна частина карти формується за екстремальними значеннями показників SPM, nom, VL у СФГБ, із найменуванням З/м (найбільші банки, що мають значну частку міжбанківських пасивів та активів у іноземній валюті у загальних активах). Банки з групи З/м в цілому за період займають трохи більше 10% від сукупної кількості банків, їх частка в системі за останні 4 роки коливалася від 3 до 14%, динаміка кількості банків у групі та їх сукупних активів наведені на рис.2. Банки групи належать до найбільших у системі. Питома вага активів групи складає в середньому за період 15%. Типові представники, що зберігають приналежність групі протягом майже усього періоду: IHГ БАНК УКРАЇНА, КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК, СЕБ КОРПОРАТИВНИЙ БАНК, ПРОМІНВЕСТБАНК, СБЕРБАНК РОСІЇ, УКРСОЦБАНК, тобто банки з іноземним капіталом.
Кількість банків групи З/м та сукупний розмір активів мають тенденцію до скорочення, склад групи є відносно стабільним. Банки мають суттєві відмінності від інших груп, що підтверджується їх стабільним положенням на карті навколо максимальних значень SPM та VL і мінімального рівня nom. Крім того відповідний сегмент на півночі карти, де розташована дана група, характеризується низькою часткою залучених строкових коштів фізичних осіб (індикатор SPFS), вартістю ресурсів (індикатор PV), часткою кредитів юридичних осіб у структурі активів (індикатор SAU). Ці параметри формують профіль ризику відповідної СФГБ.
На графіку рис.2 видно, що крива розміру активів поступово підіймається над кривою кількості банків, що свідчить про відносне зростання масштабів банків, які входять до даної СФГБ. Якість активів та ефективність діяльності банків групи значно погіршилася після кризи 2009 року, що зумовило наближення і тривале сусідство З/м з найбільш проблемними банками групи пробл, що з 2012 року розташовані на північному заході карти. З початку 2015 року група пробл почала формуватися із банків, що стрімко виводилися з ринку і тому перемістилася у інший кут карти, на південний захід. Показники якості активів RA, ефективності ROA, адекватності капіталу СА та валютної ліквідності VA у 2015 році не покращилися. Слід зазначити, що положення екстремальних значень показників стає нестабільним в умовах виведення з ринку значної кількості банків різних СФГБ.
Поряд із групою З/м на півночі карти стабільно розташована менша за розміром група А/м. Перелік банків групи є нестабільним, за кількістю банків частка групи складає 3,3% і за останні роки не перевищувала 8%. Банки є меншими від попередньої групи і питома вага активів групи у загальних активах системи складає у середньому 0,6%. Динаміка розмірів групи наведена на рис.3. Склад групи А/м був відносно стабільним лише до 2013 року. Далі кількість банків у групі та їх сукупні активи значно скоротилися. Серед представників, що формують групу у 2015 році БАНК АВАНГАРД, КЛАСИКБАНК.
Дана група постійно займає сусіднє положення відносно банків групи З/м, їх поєднує значна частина міжбанківських ресурсів у пасивах. Банки північної частини карти менше залежать від ресурсів та активних операцій з клієнтами, як юридичними, так і та фізичними особами, мають більшу частку високоліквідних активів у структурі балансу. На відміну від банків групи З/м, дані банки групи А/м віддалені від групи пробл, мають кращі якісні показники ROA, RA, CA та VA, нижче значення чистої процентної маржі РМ, процентних витрат PV. За значенням індикатора процентного доходу PD група А/м займає мінімальний рівень.
Показники рівня процентних ставок за залученими ресурсами PV, розміщеними активами PD та чистої процентної маржі PM є важливими чинниками, що впливають на топологію карти, хоча й не мають стабільного впливу на формування кластерів. Індикатор PM є найбільшим у проблемних банків і банки із максимальним рівнем показника змінюють положення разом із групою пробл. Найменше значення PM припадає на різні СФГБ, переважно, східної частини карти: групи проц/пр, З/інш, інші. Рівень чистого процентного доходу PD є найбільшим у банків групи проц/пр на південному сході карти. Найменший рівень індикатора постійно утримується за групою А/м на північному сході. Значення вартості ресурсів (індикатор PV) не має екстремуму із стабільним розміщенням. Протягом тривалого часу значення PV було найвищим у проблемних банків та банків групи SPFS із значною часткою вкладів фізичних осіб, мінімальним – у банків груп А/цп, А/м, З/м. Максимальне значення індикатора PV має тенденцію до зростання.
З середини 2014 року ресурсна база подорожчала для банків більшості груп, у тому числі, групи З/інш, яка знаходиться поряд із групою А/м. Максимальний рівень чистої процентної маржі та процентних витрат мають тенденцію до зростання, значення чистого процентного доходу є нестабільним. Процентні ставки у системі зростають, в середньому, у напрямку із сходу на захід, за виключенням групи проц/пр із максимальним значенням процентного доходу на південному сході карти. Дана група має найменший рівень чистої процентної маржі.
Південна частина карти сформована із груп банків із значною часткою строкових коштів фізичних та юридичних осіб у структурі пасивів. Ці банки є меншими за розміром від банків північної частини карти та меншу частку активів у іноземній валюті.
Група З/ф/с має найбільший рівень показника SPFS, є досить великою за кількістю банків - 13% від загальної кількості банків. Оскільки банки групи є малими за розміром активів, їх питома вага у загальних активах системи складає лише 2%. Динаміка відповідних показників наведена на рис. 4. Група була досить стабільною до середини 2014 року, а з початку другого кварталу 2015 року значно скоротилися як кількісний вимір групи, так і обсяги сукупних активів. Серед постійних представників групи банки РЕГІОН-БАНК, АСВІО БАНК, ПОЛТАВА-БАНК, МЕТАБАНК, ПОЛІКОМБАНК. У зв’язку із переміщенням проблемних банків на південний захід група З/ф/с змінює положення із південного заходу на захід...
