ОПТИМАЛЬНОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА

Державне управління

УДК.332.146

Бурик З. М.

докторант

Львівського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

Бурык З. М.

докторант

Львовского регионального института государственного управления

Национальной академии государственного управления при Президенте Украины

Buryk Z. M.

Doctoral student of the

Lviv Regional Institute of Public Administration of the

National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

Кащевська С. І.

завідувач відділом

Львівської обласної клінічної інфекційної лікарні,

магістр державного управління

Кащевская О. С.

заведующий отделом

Львовской областной клинической инфекционной больницы,

магистр государственного управления

Kashchevska S. I.

Head of the department of

Lviv Regional Clinical Infectious Diseases Hospital,

Master of Public Administration

ОПТИМАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

ОПТИМАЛЬНОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ РЕГИОНА

OPTIMAL REGULATION OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT REGION

Анотація. У статті обґрунтовано науково-методичний підхід щодо оцінювання конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу регіону для пошуку механізмів оптимального регулювання сталого розвитку. Напрацьовано систему індикаторів оцінювання рівня розвитку регіону.

Ключові слова: регіон, сталий розвиток, конкурентоспроможність, стратегічне управління.

Аннотация. В статье обоснован научно-методический подход к оценке конкурентоспособности и инновационного потенциала региона для поиска механизмов оптимального регулирования устойчивого развития. Наработано систему индикаторов оценки уровня развития региона.

Ключевые слова: регион, устойчивое развитие, конкурентоспособность, стратегическое управление.

Annotation. The article substantiates the scientific and methodical approach to assessing the competitiveness and innovative potential of the region in order to find mechanisms for the optimal regulation of sustainable development. The system of indicators for assessing the level of development of the region is worked out.

Key words: region, sustainable development, competitiveness, strategic management.

Актуальність дослідження. Напрями державного регулювання сталого розвитку регіону [1-5] визначаються певними характеристиками сталого розвитку, серед яких пріоритетними є параметри економічної ефективності, рівень екологічної безпеки і соціальна справедливість. Зазначимо й таке: політика держави щодо сталого розвитку регіону в економічній сфері спрямовується на забезпечення конкурентоспроможності регіональної економіки, на основі високого рівня розвитку науки, техніки, технологій та організації використання науково-технічних досягнень у регіональному відтворювальному процесі. Оптимальне управління процесом може розглядатись як прийняття визначених рішень, що відповідають змінам ситуації. Прийняття рішення пов'язане з вибором якогось одного рішення з їх можливої множини. Чим більше варіантів, тим більше інформації необхідно для їх характеристики і тим більш громіздким буде опис усієї задачі. В процесі прийняття рішення оперують функцією, аргументами якої є допустимі варіанти рішення, а значеннями – числа, що описують міру досягнення поставленої цілі. Задача прийняття рішення тим самим зводиться до знаходження максимального (або мінімального) значення цільової функції, а також значень аргументів, при яких цей максимум досягається [2, 4-8].

Для пошуку оптимального рішення у подібній ситуації одним з найефективніших методів є математичне моделювання. Правильно побудована модель допомагає досліднику отримати нову інформацію про модельований процес. В Україні на досягнення сталого розвитку регіонів спрямована державна підтримка регіонального розвитку, яка полягає у стимулюванні розвитку регіонів, та включає комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, що мають здійснюватися на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально ефективному використанні потенціалу регіонів в інтересах населення. На практиці, регіональна політика зводиться переважно до державної підтримки економічної активності у регіонах з найнижчими показниками валового регіонального продукту, що означає передачу ресурсів від регіонів, що динамічно розвиваються до найменш розвинених. Уявляється, що для України більш прагматичною та оптимальною є модель ендогенного зростання, яка передбачає максимальне використання місцевих ресурсів: капіталу, робочої сили, підприємницького потенціалу, специфічних знань виробничого процесу, а також здатності місцевої економіки контролювати процес накопичення на локальному рівні. У цьому контексті слід визнати таке: основне завдання регіональної політики полягає у нагальній необхідності створення умов для формування місцевого потенціалу економічного росту інноваційного типу [2].

За умов відсутності в Україні необхідних підвалин сталого розвитку – ефективної інноваційної економіки та передумов для реалізації стратегій сталого розвитку у вигляді інтеграції у світове господарство, першочерговим завданням державної регіональної політики має бути формування та підвищення регіональної конкурентоспроможності. Це потребує достовірної оцінки рівня розвитку регіону, розробки нових методологічних підходів до розуміння його конкурентоспроможності і механізму управління нею [2].

У вітчизняній та світовій науковій літературі висвітлено різні підходи до визначення конкурентоспроможності регіону та факторів, що її визначають [1,2, 3-6]. Огляд наукових розробок, що присвячені цим дослідженням, свідчить про відсутність єдиного підходу до проблеми кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності регіону. Не сформовано єдину інформаційну базу для оцінки конкурентоспроможності – систему показників, що адекватно відображають процеси, які аналізуються, не визначено методологічну базу – систему методів, застосування яких дозволить отримати найбільш достовірні оцінки конкурентоспроможності. Відсутність єдиного підходу до проблеми кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності регіону актуалізує визначення теоретичних основ для формування системи показників конкурентоспроможності регіону, обґрунтування необхідності такої оцінки на основі кожного з них, удосконалення методів оцінки конкурентоспроможності. Доведено доцільність використання єдиного критерію як для ідентифікації, так і для прогнозування параметрів конкурентоспроможності національного господарства в контексті інтенсифікації сталого розвитку держави [2].

Мета дослідження. Метою дослідження є напрацювання методології оцінювання конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу регіону для пошуку механізмів оптимального регулювання сталого розвитку.

Результати дослідження. У даній роботі для формування системи показників конкурентоспроможності регіону обрано ідею сталого розвитку України. Довгострокові цілі та завдання сталого розвитку представляються таким чином: економічний розвиток; покращення демографічного потенціалу; збереження природно-ресурсно-екологічного потенціалу. З погляду методології, оцінка конкурентоспроможності регіону є концептуальним засобом для формулювання і діагностики розвитку регіону і вибору варіанту стратегії його розвитку [2, 7-12]. Логіка оцінки рівня конкурентоспроможності регіону має п’ять етапів.

1. Дослідження достатності та якості характеристик інформації. Вибір показників. Оцінка конкурентоспроможності регіональної системи, з погляду сталого розвитку, обумовлює необхідність розрахунку кількісних оцінок, які відображають виробничі, інвестиційні, інноваційні, соціальні та екологічні можливості регіону. При цьому вибір показників обмежується можливостями статистичної інформації [2, 10-16].

Рис. 1. Інформаційна технологія оцінювання рівня конкурентоспроможності регіону в системі стратегічного управління національним господарством [2]

2. Розрахунок загального індексу конкурентоспроможності регіону [2, 6-12]. Запропоновано економіко-математичну модель інтегрального показника конкурентоспроможності -го  регіону в  y-му періоді,  який розраховується за формулою [2]:

                                                   (1)

де, Ii,j,y, значення y в y-му періоді для і-го регіону j-го групового показника, кожен з яких  відображає групу часткових показників: j – 1, спроможність регіону до інновацій j-2  та «соціальна стабільність і екологічна рівновага» j-3, aj –  вагові  коефіцієнти,  які відображають важливість кожного з наведених трьох групових показників для оцінки конкурентоспроможності регіону. В даному дослідженні буде вважатися, усі три групових показника є однаково важливими і у рівному ступені впливають на конкурентоспроможність регіону, тому приймається [2]:

                                              (2)

Кожний з групових показників складається з декількох окремих показників [2, 5-9] та розраховується за формулою [2]:

                                            (3)

де, Ii,j,k,y – значення k-го окремого показника; j – групового показника в y-му періоді для і-го регіону; βk – ваговий коефіцієнт при         окремому  показнику;      Qk–  кількість  окремих  показників, які  складають  k-й окремий показник [2].

З урахуванням того, що показники, які використовуються, є різнорідними, тобто вираженими у різних одиницях виміру, то необхідно привести їх до порівнянного виду, для чого застосовується математичний прийом нормування по діапазону зміни [2, 6-12]. При такому нормуванні значення Іі,j,k,y,  які  виражені  вже  в  долях  одиниці  у  діапазоні  [0;1],  виходитимуть  з I0i,j,k,y ненормованих  приватних  показників, які виражено в їх початкових одиницях виміру, по такій формулі [2]:

                            (4)

де, min (І0i,j,k,y t = [1..Zk]) указує на мінімальне значення k-го окремого серед усіх Zk регіонів; max (I0i,j,k,y t = [1..Zk])  – максимальне значення  k -го окремого показника  серед  усіх Zk  регіонів; Zk –   кількість  регіонів у вибірці [2].

Для тих окремих показників, [2, 4-9] які роблять негативний вплив на конкурентоспроможність регіону (наприклад, викиди шкідливих речовин) формула розрахунку нормованих показників має вигляд [2]:

                        (5)

Прийнято, що вагові коефіцієнти за окремими локальними показниками, які включаються в інтегральний показник і отримання яких є ключовим питанням при розрахунку інтегральних показників, повинні залежати від ступеня впливу таких показників на валовий регіональний продукт, який створений у регіоні [7-14]. Для оцінки такого впливу доцільно використовувати кореляційний аналіз, що дозволяє встановити статистичний взаємозв'язок деяких величин, коли передбачається, що зміни значень однієї з цих величин приводять до систематичної зміни значень іншої величини [2]:

                                                    (6)

де  –  матриця значень  -го часткового показника ;    –  матриця значень  показника валового регіонального продукту на душу населення – за регіонами та періодами спостережень [2].

3. Визначення індексів конкурентоспроможності регіону за групами. Відповідно до цілей та завдань сталого розвитку, показники оцінки конкурентоспроможності регіону, які обрано, сформовано у групи: «Показники спроможності регіону до інновацій», «Показники економічної ефективності»,

«Показники соціальної стабільності та екологічної рівноваги». На цьому етапі проводиться співставлення рівня конкурентоспроможності регіону за інтегральним індексом конкурентоспроможності серед інших регіонів та за індексом конкурентоспроможності за групами [2].

Факторами (критеріями), що визначають регіональний розвиток в контексті інноваційних процесів є – наявність університетів, науково-дослідних установ та бізнес-інкубаторів; розвиток вищої освіти та науково-дослідних установ; наявність людського капіталу, чиї знання, навички і досвід збігаються з потребами компаній та беруть участь в інноваційному процесі; участь регіональних або місцевих органів влади в процесі створення мережі співпраці між наукою та підприємствами [12].

Для розрахунків інноваційного потенціалу регіону, поширеним є представлення інтегральних показників (зокрема і показника інноваційності) сумою коефіцієнтів [12, c. 30]:

                                              (7)

де Кi – приватні показники загальним числом N, а Wi – вагомість окремих факторів у загальній сумі. Коефіцієнти-ваги визначаються, як правило, експертним способом (наприклад, методом послідовних порівнянь).

У результаті – проста сума факторів, взаємна вагомість яких не враховується. Пропонуємо використовувати підхід, згідно з яким інтегральний показник прибутковості представлений у вигляді функції, аргументами якої є показники, що визначають фактори безпосереднього (переважно це стосується внутрішніх факторів впливу) та опосередкованого впливу (перш за все, це стосується зовнішніх факторів впливу) на інноваційний потенціал [12, c. 31].

Загалом вплив усіх трьох груп чинників дуже складний і, відповідно з нашим припущенням, навряд чи зводиться до їхньої лінійної комбінації. Тому інтегральний показник інноваційного потенціалу регіону представимо у вигляді певної функції трьох груп змінних, вигляд якої поки що будемо уточнювати за залежністю 8 :

(8)

де Кіпр – інтегральний показник інноваційного потенціалу регіону; Kri – внутрішні фактори, що впливають на інноваційний потенціал регіону, загальним числом Nr; Wi – вагові коефіцієнти, загальним числом Nr; Фi – кількість факторів зовнішнього середовища, загальним числом Nф [12, c. 31].

Тому інтегральний показник інноваційного потенціалу регіону повинен так чи інакше враховувати фактори зовнішнього середовища 9 [12, c. 31]:

(9)

Якщо абстрагуватися від умов зовнішнього середовища і враховувати лише внутрішні складові інноваційного потенціалу регіону, то інтегральний показник буде виражатися у вигляді формули 10 [12, c. 31]:

                 (10)

Показник К, який, згідно з формулою (9), є показником інтегрального інноваційного потенціалу регіону, що враховує дію факторів зовнішнього середовища.

Розрахунок Кіпр (інтегрального показника інноваційного потенціалу регіону) проводиться на основі отриманих під час дослідження даних за формулою середньої арифметичної зваженої (всередині блоків значення показників агрегуються за допомогою середніх простих), показники розраховуються у безрозмірній формі, а в разі необхідності переводяться у відсотки (формула 11) [12]:

                   (11)

де, 0,3 - 0,4 – вагові коефіцієнти блоків; k, m, p – кількість показників у відповідному аналітичному блоці; yn – розрахункове значення показника. Застосування для розрахунку Кіпр значної кількості показників, апробованих у міжнародній практиці й скоригованих з врахуванням особливостей розвитку економіки України, дає змогу побудувати достатньо об’єктивну картину розвитку інноваційної системи на рівні регіону [12]. Вибір критеріїв інноваційного потенціалу регіону здійснюється на основі таких складових: науково-кадрова складова; фінансова складова та результативна складова (табл. 1).

Соціальна складова сталості розвитку відображає якість життя населення і зорієнтована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, зокрема, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. За таких умов людина має брати активну участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті й реалізації рішень, контролі за їх виконанням.

Для обґрунтування методології розрахунку значень категорій політики та індикаторів були використані власні методики авторів дослідження, а також результати, викладені в джерелі [15]. Отже, індекс соціального виміру сталого розвитку суспільства розраховувався таким чином, що стан стійкості соціальної складової регіону буде покращуватися при наближенні значень індексу до 1 та погіршуватися при наближенні у напрямку до 0 [15] (табл. 2.).